Ігор Мазур-Тополя: Влада хоче зіштовхнути «Правий сектор» і Кличка

Ігор Мазур (псевдонім - Тополя) – член Проводу УНА-УНСО та один із лідерів акції «Україна без Кучми» 2000-2001 рр. Ця акція протесту довгий час залишалася найкривавішою і найзапеклішою акцією протесту в історії України. Після її придушення Ігор Мазур отримав 4 роки ув’язнення.

Сьогодні УНА-УНСО входить до «Правого сектору», перебуваючи фактично на лінії фронту між народом і владою. А Мазур очолив «Правий сектор» в Київській області.

В інтерв’ю «Главкому» Ігор Мазур розповів про стосунки «Правого сектору» зі «Свободою», можливість силового розгону Майдану і про те, коли революція переможе.

Тебе призначили координатором «Правого сектору» в Київській області. Це призначення тимчасове, на час революції, чи з подальшою перспективою?

Я думаю, що з подальшою перспективою. Тому що я знаю, як формувати структуру, як ця структура має діяти в області і допомагати Києву.

Чи можна говорити про те, що «Правий сектор» з розрізнених сил почав формуватися в єдине ідеологічне крило?

Так. Ще не склався, а лише почав складатися, і десь він буде доповнюватися. В областях, де сильніший «Тризуб» - буде на його базі структура формуватися, а де УНСО – буде на базі УНСО. Десь буде підв’язка до футбольних вболівальників або яскравої постаті.

Це буде справжнє націоналістичне об’єднання. Проблема у тому, що зараз ані «Тризуб», ані ми не маємо своїх депутатів. І для того, щоб зрозуміти політичну складову того, що відбувається в областях, потрібен деякий час на акліматизацію. Тому що з силовим сектором все більш-менш зрозуміло, а от з політичним трошечки є проблема – через недостатність інформації, через недостатність спілкування з людьми, які є поважними і впливовими в регіонах. А ми вважаємо, що потрібно посилювати наш вплив, знаходити зав’язки з церквою, інтелігенцією, з відставними військовими, афганцями, чорнобильцями, студентством, спортсменами. Наша мета – не тільки створення бойових загонів. Нам за Україну потрібно не тільки боротися, а Україною ще й треба керувати.

Які у вас стосунки зі «Свободою»? Це теж політична сила правого напрямку.

«Свобода» має можливість через своїх депутатів, через свою велику фракцію у парламенті вирішувати нагальні питання виборців, у державі впливати на ситуацію. Хай ідуть цим займаються, а ми будемо робити те, що ми можемо робити.

А чому б тоді не об’єднатися, якщо ідеологічно ви близькі?

Це нереально, тому що «Свобода» - партія лідерського типу. Будь-які об’єднавчі питання впираються у вимогу входження в «Свободу» - і, як правило, статус тих, хто входить, починається з рядових.

Ми вважаємо, що «Свобода» щонайменше неефективно використовує ті можливості, які в неї є. Тому ми будемо намагатися діяти краще за них. Нас не обтяжують жодні фінансові зобов’язання, жодні особисті проблеми. Це має зараз відійти на другий план, бо є загроза втрати держави.

Ви не хочете об’єднуватися зі «Свободою», яка є ідеологічно близькою, але, за твоїми ж словами, готові об’єднуватися з ультрасами, які взагалі не мають чіткої ідеології, а лише пов’язані зі спортивними брендами. Чому так?

Ми не бачимо від «Свободи» жодного кроку назустріч «Правому сектору». А з ультрасами все просто: передзвонили, зустрілися, спілкуємося. Вони більш реальні, ніж міфічні обласні чи районні організації.

Скільки всього зараз бійців у «Правого сектору»?

Про це не знає, думаю, ніхто. А якби знали – то ми б цю інформацію не відкривали.

Це через конспірацію чи просто важко порахувати?

Важко порахувати.

Дмитро Ярош заявляв, що «Правий сектор» відновить активні дії, якщо лідери опозиції не домовляться з владою. Що він мав на увазі під словами «активні дії»?

Йшлося про блокаду урядового кварталу. Якісь, можливо, активні дії у співпраці з Автомайданом, афганцями, студентством. Нам, на відміну від партійних діячів, легше спілкуватися з тими групами, які стоять на Майдані. Ми не літаємо високо в небесах і вони не літають високо в небесах, тому нам простіше один до одного підійти.

Події після 19 січня показали, що сил всього «Правого сектору» недостатньо, щоб пройти до ВР по вулиці Грушевського. Як ви плануєте блокувати увесь урядовий квартал?

Є машини, наприклад. Ми ж говоримо про Автомайдан. Але це не буде пов’язано з якимись силовими діями, а з креативом, оригінальними вирішеннями.

Тобто акції протесту плануються виключно мирні?

Так, мирні. Я думаю, що якщо влада більше не буде переходити межу, вбивати і калічити людей, то ми будемо також намагатися мирно все вирішувати.

Але ж ми бачимо, що мирні протести на Януковича не діють, він їх просто не помічає. Можливо, це глухий кут?

Хотілося б, щоб все відбулося без крові. Щоб все-таки Майдан переміг, дякуючи підтримці Заходу, який хоч і заграє з Росією, тисне руку людям Януковича, які стоять за цими кривавими акціями, а проте не припиняє спроб врегулювати конфлікт.

Захід, здається, теж малоефективний або, принаймні, малоактивний в цьому питанні. Чи є якісь альтернативні сценарії перемоги?

Не будемо забувати, що ми вже третій місяць стоїмо. І за цей час якщо люди якісь відсіялися – то тільки ті, хто не готовий до рішучих дій. А усі інші залишаються.

Ти віриш у повну перемогу?

Я думаю, що до 200-ліття Тараса Григоровича Шевченка ми все-таки зможемо переломити ситуацію. Будуть і хлопці на волі, і справи будуть закриті. Скоріше всього буде стояти питання технічного уряду, і я думаю, що будуть і зміни до Конституції проведені, чи хоча б перший їх етап.

Янукович же, коли брав на себе повноваження, які зараз має – все вирішилося в один день, без всіляких там довгих юридичних процесів, двох сесій, погодження з Конституційним судом. Тобто вони вирішили це у свій час набагато простіше. І тому й зараз це можна вирішити набагато простіше. Але якщо на те буде політична воля партії влади.

Ігор Мазур-Тополя

Ігор Мазур-Тополя

Сьогодні «Правий сектор» - це вістря революції. Хлопці довели свою вірність Майдану. Чому лідери опозиції продовжують називати вас провокаторами?

Лідери опозиції звикли усі питання вирішувати за столом переговорів і кулуарно, через певні взаємовигідні домовленості. Коли ж хтось намагається на агресивні дії влади відповідати так, як це робить «Правий сектор» - це лякає вождів опозиції. Вони тоді відчувають, що стає неможливий варіант «фіфті-фіфті», «ви нам, ми вам». Тут уже або ми владу, або вона нас. А це не в дусі нашої опозиції. вони звикли до домовленостей, а це вже означає певну залежність.

Чому «Правий сектор» не добивається права представляти свою позицію у переговорах з владою? Андрій Парубій, якого ви призначили переговірником, заявив «Главкому», що не бере участі у переговорах.

Ми б хотіли навіть просто спостерігачами бути насправді. Луценко, Парубій – ті люди, які називалися «Правим сектором», - не підходять Турчинову. Наскільки я пам’ятаю, Турчинов тоді озвучив, що не буде цього. В цьому біда української опозиції: вона сама себе визнала єдиним учасником переговорного процесу. Чому вона не хоче розширити коло тих, хто бере участь у переговорах? Мабуть, щоб було менше тих, хто шукатиме інших варіантів, ніж хочуть вони.

Домовленості – от в чому біда. Опозиція ще хоче компромісних домовленостей. Але вона розуміє, що для «Правого сектору» компроміс – це питання чуже. Компроміс передбачає, що не буде революційних змін, не буде зміни системи. Система залишається потрібною як владі, так і опозиції. Вони себе в ній чудово бачать, і чудово бачать, як розказувати далі казки людям про свою боротьбу з антинародним режимом. А боротьба їх деколи на боротьбу і не схожа, а схожа на «сім сорок» (єврейський танець – «Главком»).

Як ти ставишся до ідеї дублювати органи державної влади Народними радами у захоплених адмінбудівлях?

Я от входжу в таку Народну раду в Ірпіні (місто в Київській області – «Главком»). Я там, як представник ВО «Майдан», допомагав ставити намети, організовувати людей, створювати ірпінське ВО «Майдан». І коли пішла тема Народної ради, то до неї включили по два представники від опозиційних партій. Ну, а коли громадськість підняла свій голос, почала вимагати включити стільки ж представників від громадськості – зрозуміло, що ніхто не захотів паритету.

От в чому мінус нашої опозиції. вони не хочуть паритету, не залежно від того, чи йдеться про «Правий сектор», чи про якусь, наприклад, Асоціацію власників квартир чи «Зелений світ». Опозиція не хоче мати з ними рівні стосунки. Так само в Координаційній раді ВО «Майдан» не один раз тицяли тому самому Сашку Положинському чи Сергію Фоменку: «Хлопці, ви не дуже розбираєтесь в політиці – то ми самі розберемося. Ваше місце – на сцені. Ви маєте зробити так, щоб люди приходили і слухали».

Так само вийшло і у Ірпіні. Мене до Народної ради включили сьомим. Опозиція при цьому заграє з діючим мером і владою, а у влади є своя створена Громадська рада, яка возила людей на Антимайдан, і її діячі там «засвічені», на тому Антимайдані. І загравання опозиції з мером призвело до того, що до Народної ради включили ще людей з цієї Громадської ради.

Ось ми маємо приклад Народної ради. Якого народу вона рада? Я прийшов на одне засідання і зрозумів, що там нема чого робити. Єдине, хіба що, це подивитися на цинізм депутатів, які намагаються корчити з себе опозиціонерів.

А саму тактику захоплення адміністративних будівель вважаєш правильною? Лідер «Спільної справи» Олександр Данилюк за це поплатився – «Свобода» назвала його провокатором і вигнала з захоплених приміщень.

Ніхто ж не загинув, не був покалічений під час цих захоплень. Громадяни, як представники своєї громади, вони мають право прийти до тієї установи, яка ніби є уособленням їхньої влади, і можуть як вимагати звіту, так і вирішити самі керувати. Вони як дали комусь повноваження від свого імені керувати – так само ж можуть і назад забрати.

З точки зору революційної доцільності чи виправдовує себе тактика захоплення адмінбудівель?

Свою роль вона зіграла. Влада почала більше рахуватися з опозицією, навіть силовики почали рахуватися з «Правим сектором» і афганцями. Я не думаю, що вони б рахувалися з Яценюком чи ще кимось з тих, хто каже гарні бойові речі з трибуни, але реально під час переговорів ці бойові речі від них не звучать.

Чи можливий ще силовий варіант?

Можливий. Ми бачимо по тому, як жорна правосуддя мелють повільно, але впевнено. Затягуються нові люди, активістам змінюють статті на більш тяжкі. Влада готується.

Що владі потрібно? Вона б ніколи з нами не рахувалася, якби мобілізаційні можливості Майдану були не мільйон, а двадцять тисяч чоловік. Це було б повторення «України без Кучми» і влада би знайшла способи в силовому форматі задушити це все. А тут вони (представники влади – «Главком») побачили, що велика сила, і перемогти її без великого кровопролиття нереально. Тому вони сіли за стіл переговорів. Але вони зараз намагатимуться діяти на розкол, намагатимуться якось розділити наші позиції.

У мене є така інформація, що готується якась провокація, камінь між Кличком і «Правим сектором», нас хочуть зіштовхнути між собою. 

«Правий сектор» розуміє, що у випадку силового сценарію чи іншої критичної ситуації опозиція одразу ж «Правий сектор» здасть, як це було з УНСО під час «України без Кучми»?

В «Правому секторі» розуміють, що не можна попастися на чиїсь сценарії, в результаті яких хтось виграє, а наші хлопці муситимуть сидіти за гратами. Ми чудово розуміємо, що є різні люди серед опозиції, тому ми намагаємося там відшукати тих, кому ми будемо довіряти. Не потрібно зайвої демонізації цих сил, а з іншого боку – ми розуміємо, що свої інтереси вони ставлять найвище. Головне – щоб вони все-таки йшли далі, боролися. Бо ми розуміємо, що відхід будь-якої політичної сили ослаблює Майдан.

Олексій Бик, «Главком»