Вінницька ОГО «Народна Армія Спасіння Вінниччини»
№ 02 від 05 січня 2014 р.
Головам та депутатам Вінницької обласної, районних, міських,
селищних, сільських рад Вінницької області, міським головам,
громадськості, ЗМІ
ЗАЯВА.
Хто хоче заморозити Вінницький Майдан
03 січня 2014 року Вінницький Майдан прийняв резолюцію, яка стала конкретною стратегією і тактикою громадянського суспільства Вінниччини на 2014 рік. Колективний розум і воля вінничан визначили, які сили і якими засобами мають досягнути поставленої мети.
Вінницька диктатура не забарилася з відповіддю і вже 04 січня 2014 року покарала Майдан відключенням його електричного живлення, щоб люди не могли проводити Народне Віче. Більше того, нас попередили, що влада не дозволить Майдану виконати прийняті 03 січня 2014 р. доленості рішення.
Що ж так злякало і розгнівало вінницьких можновладців в діях Майдану? Відповідь очевидна. Влада побачила: віднині Майдан і вінницьке громадянське суспільство почали усвідомлювати себе самостійною силою, зрозуміли власні інтереси і випрацювали Програму виходу з кризи. Стало очевидним, що керівництво кишенькових вінницьких псевдоопозиційних партій більше не може тотально контролювати Майдан та використовувати його енергію в інтересах місцевої влади і власних інтересах. Люди ж починають робити конкретні кроки по встановленню громадського контролю за вінницьким політичним класом – владою і опозицією. Звідси висновок: не можна допустити виконання плану Майдану, бо це пряма загроза місцевій диктатурі, якою є державні адміністрації і частина міськвиконкомів, на чолі з міськими головами.
Громадянське суспільство Вінниччини ставить перед представницькою владою та опозицією дві вимоги:
По-перше - заявити чітку позицію щодо Програми.
По-друге - почати виконувати кожен пункт Програми.
Зрозуміла річ – така позиція Майдану не влаштовує ні одних, ні других. Представницька влада й опозиція Вінниччини не є і не можуть бути суб’єктами політичного процесу. За своїм становищем, стітоглядом та інтересами вони займають хитку, вичікувально-угодовську позу, маючи на меті завжди залишатись з переможцем, тобто тим, хто контролює владу та ресурси. Конкретним прикладом такої стратегії є поведінка керівника обласної «Батьківщини» Людмили Щербаківської. Позбавлена внутрішнього стрижня, ця людина не може повести за собою громадян на вирішення серйозної програми, але згоряючи від бажання бути в центрі уваги та роздачі всіляких благ, вона завжди буде заважати серйозним народним починанням та ввесь час плутатись під ногами активістів Майдану. Не маючи хисту керувати навіть власним партосередком та фракцією в Вінницькій обласній раді, Щербаківська виправдовуватиме свою бездіяльність тим, що їй заважають злі сили, головною з яких є вона сама. Зате чомусь у Щербаківської постійно знаходяться мінімальні сили й уміння, щоб допомогти владі приймати потрібні рішення в обласній раді та утримувати обласний осередок «Батьківщини» від дій по захисту інтересів області. Всі починання Щербаківської по формі експансивні, а по суті мляві та провальні. Від неї віє духом пораженства, зради і політичної корупції.
Ще одним прикладом угодовства є поведінка Вінницького міського голови Володимира Гройсмана. В нинішніх кризових умовах він хвацько балансує між диктатурою і Майданом. Але в вирішальний момент чомусь відключає світло на Майдані, сприяє відправці бюджетників і спортсменів на антимайдан до Києва, блокує прийняття міською радою рішення про вимогу підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом і негайного проведення політичної реформи в Україні.
Ці, та інші приклади красномовно свідчать, що частина вінницького політичного класу – представницька влада та опозиція - не спроможні сьогодні на політичне лідерство в області. А саме цього вимагає від них нинішня ситуація та вінницький Майдан.
Отже, більшість депутатського корпусу та керівництво опозиційними партіями робитимуть все, щоб не виконувати головні вимоги Майдану: прийняти рішення на сесіях рад усіх рівнів на Вінниччині про вимогу до Президента та Верховної ради України негайно підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом, повернутися до Конституції 2004 року, прийняти європейський закон про місцеве самоврядування та провести вибори за ним до місцевих рад в 2014 році. Вони діятимуть саме так, при тому чітко розуміючи, що це і є вихід з кризи. Причина ж в тому, що на першому місці в них не доля України, а перемога їхнього кандидата на президентських виборах в 2015 році. Їм не потрібна зміна системи влади, бо в разі перемоги їхній кандидат не матиме нинішніх диктаторських повноважень. При цьому вони не хочуть бачити, що за нинішньої системи влади чесних виборів просто не буде, а перемогу, швидше за все, святкуватиме нинішній Президент.
Друга частина політичного класу - місцеві державні адміністрації - не зацікавлені в реалізації програми Майдану за визначенням, бо це шлях до їхньої ліквідації через кілька місяців та ще реальніша загроза звільнення голів адміністрацій вже сьогодні через втрату контролю за становищем в підпорядкованому їм регіоні.
Отже, громадянське суспільство залишається єдиним зацікавленим в кардинальних змінах суб’єктом.
Вселенська пожежа завжди дотла знищує все нетривке: луску, потерть, тріски, сміття, а гартує метал. Громадянське суспільство – сталь. Тому не треба боятися вогню. Нам ніхто не допоможе побороти страх і нерішучість. Ми знаємо, що робити. Тому, не дивлячись ні на які втрати, - вперед! Ми вийдемо з полум’я боротьби сильними, повними рішучості та наснаги. А все гальмівне та гниле залишиться на попелищі.
Не біймося! З нами Бог, за нами Україна!
Вінницька ОГО «Народна Армія Спасіння Вінниччини»
