ЖОВТНЕВІ ТЕЗИ ЩОДО НИНІШНЬОГО СТАНОВИЩА ВІННИЧЧИНИ.
1. Вінницька влада ігнорує права тих громадян, які заробляють на хліб власними руками і кому держава гарантувала певний рівень забезпечення. Натомість вона інтенсивно нарощує власний «простір життя» за їх рахунок.
Звідси головна суперечність сучасного вінницького соціуму – антагонізм між правлячим класом і рештою населення. Можновладці збагачуються, людей найманої праці засмоктує безодня злиднів.
Наслідки: маргіналізація безправної більшості через щораз нижче матеріальне забезпечення, недоїдання, масовий виїзд за кордон, прогресуюче вимирання, збільшення захворюваності і т.д.
2. Областю править антиконституційний режим. Свого часу усі три гілки місцевої влади були сформовані в формально законний спосіб. Але в подальшому виконавча вертикаль на чолі з головою ОДА Валерієм Коровієм незаконно змусила представницьку й судову гілки, а також правоохоронні органи служити собі як такому собі місцевому удільно-самодержавному началу.
3.Режим не є самостійним у прийнятті рішень і цілком підконтрольний кланово-олігархічним структурам місцевого та загальнодержавного рівнів.
Структура його наступна: вертикаль держадміністрацій – ради усіх рівнів – суди – правоохоронні органи – місцеві осередки політичних партій – державні профспілки – громадські організації, об’єднані в різні консультативні ради – тіньові та кримінальні структури (новітні «тітушки» й так звана «керована опозиція»).
4.Вінницький губернатор (так він сам себе нібито називати не хоче, однак утверджується саме так) самочинно відмінив дію Конституції України в області (насемперед, ст. 19). Влада діє незаконно й у незаконний спосіб, що яскраво видно на прикладі порушення ст.49 Конституції щодо надання безоплатної медичної допомоги. Порушувати закон йому допомагає команда «професіоналів» з числа тих, для кого основною цінністю є матеріальне збагачення і хто позбавлений правової свідомості. Вони виконують будь-який наказ Коровія, як останній накази олігархів, тим самим грубо порушуючи ст.60 Конституції.
Режим не має реальної стратегії розвитку регіону, а вся його діяльність зводиться до розподілу бюджету, який з кожним роком скорочується і використовується не в інтересах держави й місцевих територіальних громад. Крім того, правлячий режим не вимагає від центральної влади реальних змін.
5.Є й інша реальність. Місцеві правителі нав’язали населенню свої правила життя (як каже Коровій - життя на основі «реалій»), які порушують їхні конституційні права. Навіть нацистський окупаційний режим публікував вимоги до населення і люди знали, що вони можуть і чого не повинні робити. Сучасний вінницький режим не хоче дати письмове зведення своїх «законів-понять», за якими вони змушують жити кожного з нас: здобувати освіту, лікуватися за власний кошт, давати хабарі чиновникам, правоохоронцям, суддям тощо. Люди у відчаї просять видати ці беззаконні правила, наївно посилаючись на ст. 57 чинної Конститції, яка гарантує кожному право знати свої права та обов’язки. Які тут гарантії, коли Конституція України не чинна на Вінниччині!
6. Теоретично громадянське суспільство має достатньо сил чинити спротив антиконституційному режиму. Проте воно роз’єднане. Відсутні дієві профспілки та професійні асоціації, вільні ЗМІ, незалежна судова гілка, правоохоронна система, яка захищає Закон. Люди все частіше говорять, що захистити себе можна лише застосувавши силу. І це насамперед стосується влади, яка маніпуляціями, обманом і ігноруванням законів унеможлливила громадянам захищати свої законні права через правові механізми передбачені чинним законодавством: переговори в рамках соціального партнерства, суди, страйки. Їм замишається лише радикалізм в межах права: мітинги, демонстрації, акції громадянської непокори із перекриванням магістралей, блокуванням роботи органів влади та важливих господарських об’єктів тощо та поза їхніми межами. Тому такі дії вінницького режиму на чолі з Валерієм Коровієм рано чи пізно приведуть до соціального вибуху й жорсткого громадянського протистояння з непередбачуваними наслідками. І «безпредєл» владного режиму буде зупинений «безпредєлом» громадян з масовими актами помсти та специфічним відновленням законності та соціальної справедливості. Цей сценарій небажаний. Але зважаючи на тупу самовпевненість влади - найбільш реальний в недалекому майбутньому.
7. Повернення Вінниччини в констиційне поле може бути здійснене лише громадянським суспільством та тією частиною державних чиновників і правоохоронців, які пам’ятають, що вони присягали Україні, а не беззаконним, ненажерливим владним держимордам. Але це може статися лише за умови їх негайної консолідації, основою якої стане усвідомнення нинішньої реальності: усунення неконституційного режиму та покарання злочинців чи неминуче мучиницьке животіння сотень тисяч людей приречених на смерть, над якими вінницькі можновладці цинічно збиткуються: «Ми робимо для вас все, бо ви - найвища цінність України».
Союз патріотичних сил Вінниччини.
